Літературна спадщина сестер Бронте (Шарлотти, Емілі й Єн) увійшла до скарбниці національної англійської літератури, яка завоювала визнання далеко за межами Англії. Творчість кожної з них-по-своєму визначне і яскраве явище у розвитку англійської романістики. Але найбільше мене вразила творчість Шарлотти Бронте і моє знайомство з її творами почалось з роману «Шерлі», а тепер «Джейн Ейр». Дуже вразила історія звичайної маленької гувернантки, яка здатна на велике і щире кохання, дівчини, яка зуміла подолати усі перешкоди на шляху до власного щастя.

Шарлотта Бронте народилася 21 квітня 1816 року в сім’ї сільського священника.  Шарлотті ледве виповнилося п’ять років, коли померла її мати, залишивши бідному священику 5 доньок та сина. Ув’язнені в похмурому церковному домі, що ізольовано стояв біля цвинтаря, діти були майже покинуті напризволяще. Подією, що залишила глибокий слід у замкнутому житті цієї дивної родини, був вступ старших сестер, Марії та Єлизавети, до школи в Ковен-Бриджі. Непривітна школа, яка не дала ніякого живлення для їхнього розумового розвитку і підірвала їхнє і без того слабке здоров’я – була яскраво змальована Шарлоттою в романі «Джейн Ейр».

Читачам Шарлотта Бронте знайома за творами «Джейн Ейр» (Jane Eyre, 1847), « Шерлі» (1849), « Вільєтт» (1853), «Вчитель» (1857).

Основна тема твору «Джейн Ейр» – це сила волі, характеру при боротьбі з усіма нещастями і бідами, що випадають на твоєму шляху, протистояння жорстокому світові. Не у кожного чоловіка знайдеться стільки мужності, як у цієї дівчини. Джейн хоче бути самостійною, знайти засоби для життя, вийти заміж за справжньої міцної любові, а не з примусу.

Шарлотта Бронте кидає виклик патріархату своїм романом, підриває його основи, показуючи, що жінки можуть бути самостійними. Звичайно ж, у книзі є багато описів, властивих класиці, відмінно відчувається настрій епохи 19 століття з його скромністю, стриманістю і непохитною вірою людей в Бога і повагою його законів.

Отже, сюжетна лінія роману розгортається навколо головної героїні  Джейн Ейр. Дівчинка з ніжною та доброю душею, звичайною зовнішність та сильним характером одразу привертає увагу читача. На її шляху зустрічаються різні життєві перепони. На мою думку, глави з описом життя Джейн у школі для дівчат представляють собою сумну картину, де присутня жорстокість, непорозуміння та суворість. Проте завдяки незламному характеру та силі духа Джейн вдалося подолати труднощі. Так дівчинка виросла, з ряду учениць перейшла до ряду вчителів і сама вже навчала дітей. Я вважаю, що Джейн – надзвичайна дівчина. Її дитинство – це лише самота, жорстоке ставлення з боку родичів, несправедливість, смерть близьких и відсутність любові. В таких випадках дитина може озлобиться, стати депресивною і нещасною. Усі ці дитячі травми породили в ній дивні відчуття: наприклад, коли до неї ставились з добротою, її це дивувало, адже вона до цього не звикла. Зате при грубості вона раптом ставала сміливою і вільною. На противагу Джейн, для містера Рочестер добре ставлення було тягарем, він не приймав допомоги і не дозволяв нікому себе жаліти. Але коли Джейн відчувала любов і прихильність, вона розквітала і ставала щасливою, тому що все, про що вона мріяла з дитинства, це просто щоб її любили. І тільки Едвард Рочестер любив її так сильно, так глибоко, що вона була з ним щаслива по-справжньому.

Іншою позитивною якістю Джейн було те, що вона завжди вміла побачити в людях внутрішню красу, саме тому автор загострює увагу на зовнішності Джей н і Рочестера (обидва персонажі не вважаються красенями). Погодьтеся, красивим людям ми співчуваємо більше, і якщо Джейн була б  красунею, можливо все було б по-іншому (так, люди не відверталися би  від неї постійно, було б більше охочих допомогти). Але люди все одно тягнулися до неї через її духовні якості, а таке ставлення сильніше та триваліше.  

Якщо говорити про Містера Рочестера, то він вважається незвичайним  живим і красивим  чоловічим персонажем, про якого я коли-небудь  читала. Це не типовий чоловік, а розумний і сильний духом, в якого складно не закохатися навіть незважаючи на його похмурість і поганий характер.

На мою думку, родзинкою роману є порівняння Рочестера і Сент-Джона. Обидва вони дуже схожі між собою (владний характер, похмурість, сила духу) але в той же час вони протилежні між собою особистості. Рочестер здійснює гріховні помилки за велінням свого серця, а Сент-Джон живе лише розумом і своїм благим призначенням. У першого присутнє  людське, всі почуття, душа, але деколи мораль він забуває, а божественне йому чуже. А в другому все навпаки: він чинить правильно і розумно, але душа його спить, а почуття неглибокі і порожні.

Читаючи цей роман, я була не тільки зворушлива силою любові Рочестера та Джейн. В цей момент ти переживаєш за головних героїв, і думаєш, що справжнє  кохання, яке рідка зустрінеш у теперішньому світі. Також я дуже переживала за містера Рочестера і за нещастя, що йому довелось пережити. Якщо прослідити за подіями його життя, можна побачите, що окрім Джейн, йому не випадали радощі у житті. Те як він це переживав і вистоював проти проблем, викликає захоплення и ти відчуваєш щире співчуття до цієї людини.

Читаючи цей роман, відчуваєш чистоту, щирість людських емоцій та почуттів, чого так не вистачає в сучасному світі.

Я рекомендую прочитати цей роман усім, хто вірить у силу справжнього кохання, незламність духа. Ця історія для тих, хто вірить у простоту душі, духовну красу, хоробрість та відданість своєму серцю.  Ця зворушлива історія актуальна і в наш час, коли так мало щирості і справжніх почуттів.

На кінець я хочу додати: де б ви не були, люблячі серця завжди знаходять одне одного і з’єднуються назавжди.